Анна Хіггінс була вагітна 18 разів. За 22 роки шлюбу вона народила 11 живих дітей. 

Її родина жила у маленькому місті Корнінг, в штаті Нью-Йорк, і була настільки бідною, що нерідко діти бували голодними. Шоста донька Анни Маргарет народилась у 1879 році, а коли підросла, допомагала доглядати за молодшими дітьми та піклувалась про свою маму під час хвороб та після пологів.

У 45 років Анна померла від раку шийки матки, а у Маргарет з’явилась мрія - змінити долю жінок на краще. Справа в тому, що історія Анни Хіггінс не унікальна, вона цілком типова для більшості жінок початку століття - десятки вагітностей, хвороби і передчасна смерть.

Маргарет виросла і стала медсестрою. Пізніше в одному з інтерв’ю вона згадувала: “Деякі пацієнтки благали медперсонал про будь-яку процедуру щоб тільки більше не вагітніти, або приходили на черговий аборт.” Це інтерв’ю брав у неї Майк Уоліс, у своїй популярній програмі, а Маргарет на той час вже знала вся Америка, щоправда за новим прізвищем від чоловіка - Маргарет Сенгер. 

В 1916 році Сенгер заснувала першу в світі клініку контролю народжуваності, де жінки могли отримати презирватив або матковий ковпачок, згодом одна клініка переросла в цілу мережу, а Маргарет стала головою величезної незалежної організації - центру планування сім’ї. 

І це була справжня революція, бо розповсюджувати інформацію про контрацепцію в США на початку ХХ сторіччя було заборонено законом, так само як еротичні романи чи порнографію. Сенгер арештовували 8 разів, на неї накладали штрафи, її клініку обшукували та періодично закривали. Але найбільш за всіх її ненавиділа церква. 

Проте в боротьбі Маргарет підтримували сотні тисяч жінок і свідомих чоловіків. Часто у відчаї їй писали жінки, деякі листи потім були опубліковані:

“5 січня 1925 року

Шановна місіс Сенгер!

Я побачила вашу брошуру. Мені 30, я у шлюбі 14 років і у мене 11 дітей, найстаршому 13, а наймолодшому всього рік. У мене хворі серце та нирки, кожна моя дитина має інвалідність, і ми дуже, дуже бідні. Тож, будь ласка, місіс Сенгер, допоможіть мені. Ох, місіс Сенгер, якби я могла вам лише розповісти, які жахливі речі я пережила з моїми малюками, ви б зрозуміли, що краще я померла б, ніж народила ще одного.

Будь ласка, будь ласка!

Лікарі - чоловіки, вони не мають жалю до бідної хворої матері. 

Ви сама мати, і ви це знаєте, тож будь ласка допоможіть мені. 

Будь ласка, будь ласка.”

Єдина опція, яку Сенгер могла запропонувати таким жінкам були презервативи, але чоловіки часто просто не погоджувались їх використовувати. Типовими практиками були перерваний статевий акт, або шматочок лимону, який вводили до піхви в надії що кислота знищить сперматазоїди. Щоб позбавитись вагітності жінки пили скипидар та ртуть, вводили в матку спиці. За оцінкою демографів кожна третя вагітність у США 30-х років закінчилась абортом, 9 із 10 з яких проводили підпільно. 

Сенегер шукала вчених, які візьмуться за складну і ризиковану справу - створити безпечні, прості та дешеві контрацептиви для жінок. Такі контрацептиви, які не побачать чоловіки, наприклад таблетки.

Вона запропонували роботу досліднику Грегорі Пінкусу, якого перед цип звільнили з Гарварду за “несанкціоновані експерименти в роботі над штучним заплідненням”. Вона дала йому 2 тисячі доларів в замін на обіцянку створити протизаплідні таблетки. Навіть на той час це були смішні гроші для такої цілі, але Пінкус хотів врятувати світ. 

Механізм запліднення на той час був відомий: дозріла яйцеклітина зустрічається зі сперматозоїдом у матковій трубі, 2 клітини утворюють зиготу, з якої розвивається ембріон, за декілька днів ембріон прикріплюється до слизової оболонки матки, яка в цю фазу цикла найширша.

Якщо ж запліднення не відбувається, зайвий шар слизової оболонки матки з кров'ю виділяється під час менструації. Весь цей цикл існує завдяки двом гормонам — естрогену і прогестерону. Пінкус знав, що саме прогестерон "забороняє" організму продукувати нові яйцеклітини, якщо вагітність настає. Він спробував припинити овуляцію у тварин за допомогою введення штучного прогестерону. І в нього це вийшло.

Але у Пінкуса не було можливості тестувати препарати на людях в США. В команді йому потрібен був практикуючий лікар-гінеколог, який приведе своїх пацієнток. Так Пінкус почав працювати разом із гінекологом Джоном Роком. Рок здебільшого лікував жінок, які не могли завагітніти. Він багато експерементував з гормонами, та помітив, що після курсу ін’єкцій прогестерону часто натупала вагітність, натомість під час лікування овуляції не було.   

Дослідження Пінкуса та Рока призвели до створення першої контрацептивної таблетки на основі прогестерону та естрогену. У 1957 році вони з’явились у США під брендом Enovid, але тільки для лікування безпліддя та порушень менструального циклу

І хоча спочатку виробники зареєстрували препарат як засіб для лікування безпліддя, багато жінок почали використовувати його як контрацептив. Тільки у 1960 році Enovid був зареєстрований як засіб оральної контрацепції.

У 1961 році компанія Schering AG представила протизаплідну таблетку Anovlar в Німеччині та Австрії. Рецепт на неї давали тільки заміжнім жінкам, у яких була дитина.

Релігійні групи чинили активний спротив, але програвали, і в 1967 році таблетки приймали майже 13 мільйонів жінок у світі, а до 1984 року їх кількість зросла до 50–80 мільйонів.

Через чотири роки після введення контрацептивних таблеток на ринку були зафіксовані перші випадки тромбозів, а незабаром з'явилася інформація про інші побічні ефекти, які виникали при тривалому прийомі великих доз гормонів. 

Існує величезна різниця між першою таблеткою та сучасними оральними контрацептивами. Так, наприкінці 60-х кожна таблетка за вмістом діючих речовин була еквівалентна приблизно семи сучасним. Щоб оральний контрацептив мав менше побічних ефектів, вчені також працювали над модифікацією прогестину, синтетичного аналога прогестерону.

Сьогодні у арсеналі лікаря є багато оральних контрацептивів, і такі препарати не лише захищають жінку від небажаної вагітності. Лікарі можуть призначати їх при таких захворюваннях, як акне, або в лікуванні менструального болю. 

Є препарати, які приймають за схемою: 21 таблетка з гормонами, а потім 7 днів перерви або плацебо. Деякі потрібно приймати 24 дні, а потім робити перерву на 4 дні. Також існують препарати з режимом 26+2, де плацебо приймають всього 2 дні. А деякі оральні контрацептиви можна взагалі застосовувати без перерв, тоді кровотечі припинення не буде. Лікар-гінеколог допоможе підібрати режим прийому, що підходить конкретній жінці.

Оцінює ефективність контрацептивів індекс Перля. Це кількість незапланованих вагітностей на сто жінок, які за рік користувались одним видом контрацепції. У таблеток при типовому застосуванні (тобто коли ми іноді забуваємо приймати таблетку вчасно), індекс Перля дорівнює 9, але якщо все робити правильно він менше одиниці. Для порівняння: у чоловічих презервативів індекс Перля в середньому 18, а при застосуванні методу перерваного статевого акту — близько 30.

З часом ефективна контрацепція призвела до того, що у жінок по всьому світу з'явилося більше прав і можливостей. У 1967 році протизаплідні таблетки потрапили на обкладинку журналу Time. А у 1999 році журнал The Economist опублікував статтю про оральні контрацептиви під назвою "Liberator" ("Визволитель"). За думкою видання, створення протизаплідних таблеток це одне з найважливіших відкриттів тисячоліття. 

Джерела:

https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/23384741/

https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/21664507/

https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/12296230/

Книга The Birth of the Pill: How Four Crusaders Reinvented Sex and Launched a Revolution, автор Jonathan Eig