З історії медицини - як відкрили інсулін.
В 1891 році в родині фермерів з канади народилась п’ята дитина - хлопчик Фредерік Бантінг. Змалечка у нього була найкраща подруга Дженн. Одного разу Дженн захворіла. Завітавши до подруги, Фредерік побачив її блідою та кволою. Батьки нічого не пояснювали, а тільки тихенько переговорювались про якусь “цукрову” хворобу. На ферму щодня ходив лікар. Через 3 тижні Дженн померла. Їй було 14 років.
Фредерік виріс, вступив в медичний університет Торонто і став хірургом. А в 1916 пішов на фронт першої світової, де отримав поранення, і надовго потрапив у госпіталь. Там було багато часу на читання, а він все ще шукав пояснення, від чого померла його подруга. Так він почав вивчати “цукрову хворобу”.
Сьогодні ми знаємо, що існують десятки типів діабету, але почалось все з роботи давньоримських лікарів Цельса і Ареса, які описали 3 основні симптоми:
- Швидка втомлюваність
- Постійна спрага
- Часте сечовиділення (слово діабет з латинської означе переливання)
А ще вони помітили мух, які злітались до ніг хворих. Чому саме - аж в 17 столітті відповів британський лікар Томас Вілліс, спробувавши на смак сечу такого пацієнта. Вона була солодка. Так діабет почали називати цукровим.
Пізніше французский лікар Ентьен Лансеро описав 2 типи хвороби - діабет худих та діабет товстих. Зараз ми називаємо їх діабетом першого і другого типу.
В 1889 році німецькі вчені Йозеф фон Меринг та Оскар Мінковський, вивчаючи функцію органів, видалили підшлункову залозу собаці. На наступний ранок вчені знайшли її непритомною в величезній калюжі із сечі. Навколо літали мухи, бо сеча була солодкою. За кілька годин пес помер.
Це стало першим експериментом який показав, що цукровий діабет пов'язаний з ураженням підшлункової залози.
Подальші дослідження показали, що залоза складається з різних типів клітин: екзокринні клітини виділяють ферменти для перетравлювання їжі, а ендокринні клітини виділяють гормони.
Групу клітин, що виробляють гормони назвали "острівцями Лангерганса" на честь вченого, який їх відкрив.
Науковці спробували створити ліки від діабету подрібнивши підшлункову тварин, але ці спроби були марні, бо екстракт з острівців Лангерганса знищувався від контакту із ферментами самої залози.
Отже, в 1920-их Фредерік Бантінг мав що почитати про діабет. Одного разу до нього потрапила стаття про пацієнта, у якого в протоках підшлункової залози були камені, але цукровий діабет не розвинувся.
Бантінг тоді записав в щоденнику ідею: "зашнурувати протоки підшлункової залози у собак, зачекати 6-8 тижнів, потім видалити та отримати екстракт".
Він звернувся до професора Джона Маклеода, відомого вченого, який вивчав діабет. Професор публічно висміяв молодого спеціаліста. Він не вірив, що Фредерік може розуміти те, чого не розуміє він, “світило медицини”.
Але Фредерік був наполегливим і в кінці-кінців вмовив професора виділити невелику лабораторію, 10 собак і дати йому 2 місяці. Разом із студентом Чарльзом Бестом вони почали експеримент. Маклеод дуже обмежив підлеглих у фінансуванні, і Фредерік продав усе своє майно, щоб купити інструменти та собак.
У 1921 році Бантінг і Бест отримали екстракт з атрофованої підшлункової залози. Його ввели собаці, яка помирала від цукрового діабету. Експеримент виявився успішним - собака вийшла з діабетичної коми, яка раніше завжди призводила до смерті.
Маклеод не повірив в успіх колег і попросив повторити експеримент у нього на очах, коли ж переконався, що був неправий, - виділив усі можливі ресурси для продовження роботи.
11 січня 1922 року людині вперше вкололи інсулін. Пацієнтом був 14-річний Леонардо. У хлопчика почалась алергія. Маклеод запросив в лабораторію хіміка Джеймса Калепа. Калеп успішно очистив екстракт. Леонардо жив до 27 років і був першим діабетиком, життя якого врятував інсулін.
Здавалось би - перемога… Але ж Маклеод, Бантінг, Калеп і Бест пересварились між собою. Кожен з них вважав, що його вклад важливіший. Вчені навіть побились під час сварки. В 1923 році Нобелівський комітет постановив, що нагороджує премією Бантінга і Маклкода, і обидва вважали це несправедливим. Фредерік поділився із Бестом, ну а Маклеод демонстративно віддав частину хіміку Калепу.
Все ж, в одному питанні вчені погоджувались - вони не запатентували свій винахід, а передали його Університету Торонто безкоштовно.
Згодом фірма Eli Lilly розробила промислове виготовлення ліків, і стала першою фарм компанією, яка продавала інсулін. Його добували з підшлункових залоз телят. В 70-ті роки за допомогою генної інженерії вчені створили бактерію із геном, який кодував синтез інсуліну. І хоча це було величезне досягнення, борці з ГМО дещо стримували виведення препарату на ринок. Але здоровий глузд переміг, і сьогодні для виготовлення інсуліну вже не вбивають тварин, а діабетики переносять препарат дуже гарно.
Бантінгу та Маклеоду було складно працювати в команді, але завдяки тому що ціль для них була важливіша за амбіції, сотні тисяч людей можуть жити повноцінним і наповненим життям, незважаючи на діабет.
Джерела:
Книга 'The Discovery of Insulin' автор Michael Bliss
https://www.amazon.com/Discovery-Insulin.../dp/0226058980
Стаття: A history of diabetes: from antiquity to discovering insulin Автор(к)и: Kathryn M King, Greg Rubin
